Наснився сон, він серце розбудив,
Чарівний сон, в нім розмаїття квітів,
Та розум серце враз охолодив,
Як тільки розімкнулися повіки.
- Забудь, - говорить розум,- все забудь!
А серце плаче, серце знову кличе...
Чому ти плачеш? Тихо серце будь,
Ти ніби чайка, що в степу кигиче.
Невже було замало почуттів,
Чи думаєш, що спочивати рано?
Чекаєш знов, щоб вітер прилетів
І роз"ятрив загоєні вже рани?
То ж тихо будь, не плач і не зови,
На все свій час, прийшла й до тебе осінь,
Вже молоді літа твої пройшли,
А іній посріблив русяві коси.
Не слуха серце, радісно тремтить
І як вогонь в моїх грудях палає,
Не в"януть в ньому квіти ні на мить,
Воно неначе в юності кохає!