Вузенькі плечики, легенький сарафан,
По тлі тканини розплескалось літо.
Ще тільки пуп’янок, ще в майбутті розан,
Який постане дивами налитий.
Коса заплетена спадає наперед,
Ледь-ледь округлості крізь сукню проступають.
Дівчатко-підліток у ночвах щось пере,
Сонячні зайчики в очах блакитних грають.
Летить канікулів стрімкий барвистий час.
Бабуся порається: варить борщ для внуків,
З планшета чорного лунає хриплий бас
Та ще мелодії кларнетової звуки.
Лежить розніжено в траві пухнастий кіт.
Лиш удає, що міцно спить, а сам чекає
Коли він борщиком зарядить свій живіт:
Ворушить ніздрями та слинку ще ковтає.
Липневий день, покрите спекою село,
Немов спустошене притихло, а на небі -
Гора піднялася, далеко загуло!
Гроза збирається – дощу землиці треба!
Ой літо-літечко, ой рідне ти село!
Не щезнеш в мареві часу, упавши з кладки.
Колись згадаєшся як юнкою цвіло,
Город згадається, сапа, картоплі грядки,
Та невмирущих колорадів легіон,
Яких доводилось збирати і труїти.
Згадається дитячий мирний сон
Де мрії крутяться, як голуби в блакиті.
21.07.2017
сільська ідилія... 
