В моїй душі замерзло сонце.
Спекотне літо не рятує.
Мій щем летить, як птах, з віконця,
І осінь поряд вже крокує.
Можливо ще тепло вернеться,
А може вже його й не буде.
Можливо доля посміхнеться,
І на світанку знов розбуде.
Лице руками закриваю,
Ховаю мрії у долоні .
Я стала іншою, я знаю.
В роках своїх я у полоні.
Моя душа заплаче сива,
Коли словами убивають.
І не розгледіти очима,
Коли хвороби дошкуляють.
У відповідь мовчу частіше.
Я наче поруч - і немає.
Як в ковдру, загортаюсь в тишу,
Коли навколо гнів палає .
Я небо шторою закрию,
Мої забудуться образи.
Осінніми дощами змию.
Все збудеться, та не одразу.
Я знаю, все завжди проходить.
Так хочу знову народитись!
Мені ні що вже не зашкодить
У літо радісно дивитись.
Хтось на світанку, посміхаясь,
Мене так ніжно обіймає.
Я заспівала, прислухаясь.
А може вже мене й немає?