Хто ти сьогодні, Афіна чи Афродіта?
Скупаєш у ніжності, чи знову затієш війну?
Ти мов серпанком, таємничістю зранку прикрита,
І спогадом ночі, залишила когось ти без сну.
Хто ти сьогодні, вулкан чи натура мрійлива?
Неначе метелик злетиш невагомим крилом.
З дитячою щирістю замрієшся знову про диво,
Під стукіт дощу, притулившись до шибки чолом.
Косметика в сумочці. Робота шаленими темпами.
Стрибаєш в тролейбус, і мчишся в сполоханий день,
І спалах емоцій на обличчі прозорими лейбами.
І стукіт підборів лунає в потоці людей.
У каві міцній, що вершками так щедро розбавлена,
Відтінки із світу, і маса німих запитань.
Погляд в люстерко, і зачіска швидко підправлена.
А кава змішалась з вершками – немов інь і янь.
Здивовано осінь погляне тобі враз услід,
Їй не зрозуміти той настрій, куди держиш крок.
Бо осінь є осінь… Незмінна така стільки літ…
Й лишень бешкетливо приліпить на зонт твій листок…
День добігає. Ти просто стомлена жінка.
Якій так і хочеться заснути на чиємусь плечі.
І ти засинаєш. І солодко спить Афродіта.
Й Афіна складає свої войовничі мечі.