Лабіринт, сірих, змучених буднів,
Затягнув, що не можу звернути.
І в словах, неприємних осудних,
На хвилину я хочу забутись.
Моє небо сьогодні мовчало,
А душа потребує підтримки.
Чи то серце від болі кричало?
Не знайшовши ні хвилі спочинку.
Я заплуталась, що тут казати,
Загубила лік дням, вже й не знаю.
Йду вперед, і не можу вернутись,
Бо ніхто там мене не чекає.
Колись чула, що час добрий лікар,
Але пам'ять усе нагадає.
І на моїх заплаканих вікнах,
Промінь сонця, й надії чекає.
І буває, свобода вбиває,
А повинна завжди окриляти.
І на обрії сонце сідає,
Щоби знов новий день розпочати.
І жевріє у серці надія,
Що не все зруйнувала омана.
Десь глибоко у серці лелію,
Свою мрію з глибоким шрамами.
Я шукаю, так довго шукаю,
Вихід той із життя-лабіринту.
Я дороги своєї не знаю,
Може скоро її відшукаю....
НАДІЯ КИШЕНЯ 17.11.2017
