Твоїх вікон сполохане світло мовчить,
вечір дивиться пильно примруживши очі…
Час волоче свої стрілки, як лапи ведмідь,
так завжди буває, коли ти не поруч…
Небо не небо, а просто зсірілий ковпак,
під яким одягнені люди в проблеми…
Дні свої міцно стискаю щосили в кулак,
і щовечора слухаю як теревенять…
Місто моє розбиває коліна щораз
коли мчиться до тебе всміхаючись щиро…
Я на тебе чекаю, а час реверанси
виконує у вікнах твоїх мовчазливо…
