На долю свою я не нарікаю
Вона для мене вірною була.
А чи зробив я все в житті - не знаю.
Нехай аналіз зробить і душа.
Та я старався жити в мирі,в дружбі,
Йти з колективом разом за одне.
Хоча не раз підносили по службі,
Але людиною,напевно,був я все.
Бо і сьогодні є у мене друзі,
З котрими я пройшов довгі роки.
І Всі вони в моїй душі в заслузі,
Та й згадуєм не раз наші стежки.
Слова ті пишу,вірте,без лукавства,
Без лишньої емоції,без зла,
Бо не було в нас фальшу,ані хамства,
Завжди лунали з щирістю слова.
Візьму любого - Васю,чи Миколу,
Зеновія,чи Славу,- будь кого.
Ми вірні всі завжди своєму слову,
І в помислах,і в думах за одно.
Такі ми є,така у нас закалка,
Бо всі трудились ще із малих літ,
Коли війни гриміла перепалка,
Що захлиснула цілий божий світ.
В таких умовах ми жили, учились,
Росли й мужніли душі і серця,
А перед труднощами також не хилились.
Такою була молодість й моя.
