Обвиті голови вином
І ноги схоже таки з вати.
Куняють друзі за столом
І не піднятися, ні встати.
Все почалося із дрібниці,
Зустрілись двоє, хто не п’є.
В кафе їх стріли чарівниці –
Вино, горілка й олів’є.
Ще був салат: капуста свіжа
І помідор, і огірок …
Невинною лишилась їжа,
Скінчився шлях лиш до зірок.
Його продовжили на трішки –
До літри додали ще дві.
Хтось бачив рильце, а хтось ріжки,
Та головне були живі.
І знову літри повторили,
Зійшлись бокали в брудершафт.
Клялися в дружбі до могили…
І розписали свій ландшафт.
У кого ніс, у кого око…
Та видно це у них святе,
У стилі розпису бароко
Світилось ліхтарем лице.
Згадали давнє, те минуле:
Роки студентські чи шкільні.
Прокинулось старе, заснуле…
А все в горілці та вині.
Немов обкурені заснули,
У поцілунку з олів’є.
Як їх будили, вже й не чули…
Горілку з них ніхто ж не п’є.