В житті іноді бувають такі моменти, коли ти думаєш " я вже не можу це все терпіти", але щось- таки тримає тебе, не дає зірватись, не дає волі сльозам та емоціям, не дозволяє опустити рук і вибухнути. Ранок, вечір, ніч здаються тобі абсолютно однаковими, ти відчуваєш себе самотнім, спустошеним і не здатним будь-що зробити, немає мотивації..тільки дурні думки, що пригнічують тебе сильніше. Ти хочеш спасіння, ти потребуєш когось, ти залежиш від когось , ти повільно в*янеш...АЛЕ живеш..
щось-таки не дозволяє тобі впасти духом. Що саме? Можливо рідні , які не завжди розуміють тебе або підтримують, але люблять по- своєму; можливо, друзі, яким ти потрібен, яким ти не байдужий; можливо , море, яке за 1000 км від тебе і кличе тебе своїми дзвінкими голосами-хвилями; а можливо ...Надія..яка горить в кривавому сердечку і не згасає, бо вона є частиною тебе самого. Кульгаючи назустріч несправедливій долі, ти усміхаєшся ( ледь помітно), вчишся знову вірити людям, вчишся знову писати вірші, вчишся знову жити і, нарешті, помічаєш дрібниці , які раніше робили тебе найщасливішою. Ти знову п*єш запашну каву, вдихаєш її п*янкий аромат , і гортаєш улюблені " Теплі історії ..." і розумієш : ось воно, щастя...
