Десь у сутінках міста заблукала вона,
Ніби бачить вже світло. А знову стіна.
І вдаряється, плаче, крізь камінь кричить,
Бо вона – це любов, а любов не змовчить …
Забрела ген за хмари,
А тут в парах усе,
П’ють вино у підвалах.
Де ж тут рідне лице?
Забрела в підземелля,
Щоб забути тут все.
Не поможе чар – зілля,
Світло вгору втече …
Забрела поміж люди
І в бутон розцвіла.
Дріб’язок – пересуди,
Себе в людях знайшла …
І свою половинку, і свої небеса,
Дай душі четвертинку, небесна краса!
Дай на тебе дивитись,
Дай тобою вдихнути,
Дай у тобі забутись,
Дай тобою відчути …
Ти, любове, наглієш,
Ти така ненаситна,
Бути чемна не вмієш
П’яна і непривітна …
Думаєш, що напилась,
А це тільки уява,
Наче пледом накрилась
Моя мрія русява …