Крізь сиру і вологу землю
Пробивається паросток
Від вітрів не захищений
Та від сонця обпалений
Та стеблинка суха і тонесенька
Ось обірветься чи зігнеться
Як мала сиротинка-дитиночка
До життя, як до матері рветься
Та незламана стеблина і сильна
Вже бутончик на ньому з'являється
Як народження нової людини
Так і квітка навесні розквітає
Розкриває свої оченятка
І листочками до сонечка тягнеться
Це життя лише починається
Головне, щоб воно не зів'януло...