Та що я можу, вся бездарна:
Словами граю у любов.
Ти світла муза й темна карма…
Пишу до тебе знову й знов.
Клянусь щоразу: «Це востаннє,
Я зізнаюсь про почуття».
А потім знову – про кохання
Й хмільне від пристрасті буття.
Та що я можу, вся бездарна:
Ламати стіни – не моє,
Але й не вірить – жити марно,
Самотність душу заснує.
Спустошать розум сірі будні,
Отруять солод на губах
І перекреслять незабутні
Твої слова: «…а може й так…»
Та що ж я можу, вся – бездарна:
Складаю зброю у бою.
З нещасними я солідарна,
Помилувать свободою молю.
Із пам’яті не стерта постать,
Як привид, мучить повсякчас.
Задовольнив мовчанням вдосталь,
Мене спаливши, а не нас…
15.01.2014
