Моє слово, як кремінь міцне,
Блиск яскравий у темряві зірки.
У полоні нейтралу гучне,
То комори моєї одвірки.
У словах войовничий мій дух,
Біль народу, зневаги й розпуки.
Холуїв вони ріжуть на слух,
Що ламають нам тружені руки.
Ти фундамент в моєму вірші,
Ти безодня моєї трибуни.
Як роса моїй спраглій душі,
Мого серця намолені струни.
А хіба нас таких багато, що гововорять правду? В Лесі був інший час. В нас свій особливий час час і кожен його обирає сам, незалежно від слави Лесі до якої нам так далеко. Я ж роблю це не заради Слави. Так велитиь мені моя честь і буйна вдача. Маю гідність. Маю честь!
