Світлини розглядала на стіні,
Затамувавши подих, в тиші зали.
Одне питання ставила собі -
Мені світлини ті відповідали:
Яке ж воно - обличчя у війни? -
Неголене, обвітрене, засмагле
І втомлене, а в зморшках пролягли
Глибокі тіні бойової правди.
Напевне не вгадаєш його вік,
Де в погляді блакитнім юнаковім,
Життєвий досвід ллється з під повік
Багаторічний, мудрий та суворий.
Там де дорослий, сивий чоловік
Всміхається так щиро, по-дитячи.
І хлопець де, вдивляючись у сніг,
Спинив свій погляд ніби то незрячий...
Усіх емоцій неймовірний вир,
В єдиній миті тут застигли ЛЮДИ!
Не треба говорити марних слів -
Тут кожне слово просто зайвим буде.
Заглянь їм в очі, прочитай думки,
Запам'ятай цей сплав добра й любові.
Можливо тим обличчям завдяки,
Ми живемо на цій землі з тобою!
Козак Наталія
