Торкає день старенький тин,
Підперлось сонечко на млин,
Куйовдило проміння- коси
І смакувало диво- роси.
Бузок вітав пахучі трави,
Бджілки вели свої забави,
Джмелі хмеліли, упивались,
Щось гомоніли... задирались.
Стояла осторонь вся, пишна,
Краса весни- чаклунка вишня,
У хоругвах- пянкім мигдалю,
Вдавала ту, розкішну кралю.
Лиш тин мовчав собі похмуро,
Здавалось, все кругом забуло
Його приймати у закони-
Обвітрені старечі згони.
Ні квіту, ні стебла- облуда,
В плащі чорнезнім- вітру згуба,
Зомлілі руки, тихий стогін,
Відлуння скрипки- стиглий гомін.
Приспить старого- заколише,
Та й доживати його лише
В бузковім квіті, у намисті,
В солодкім трунку диво- вишні.
В казковім світі,мов весілля,
Старого вкриє пишне гілля
І заколише залюбки,
Де сни насняться... малюки.
