КОХАННЯ НА ВСЕ ЖИТТЯ
В поезії я не беру жодного чужого рядочка, на початку
деколи використовувала цитати мудреців. А зараз я полюбляю сама
шукати глибину, а того, що лежить на поверхні не беру.
Часом помічаю, що відкривається якесь додаткове бачення.
Раніше б такого я точно не помітила. Тішусь і дивуюсь кожній особ-
ливій думці. Напевно тому я не люблю, коли редагують їх своїми
стандартними прийомами, аби заробити декілька сотень.
А от з прозою – трохи інше. Знаю цікаві історії, але боюсь,
щоб хтось не образився, пізнавши себе. А от підслухане записую.
Взагалі не люблю чужих секретів. Не люблю «смакувати» чужі
недоліки. Колись вирішила нікого не засуджувати, не обговорю -
вати. Дуже звузилось коло для спілкування. Є багато часу для
творчості. Не люблю підслуховувати. Але мала невільний гріх
дещо почути.
Якось я лежала в лікарні під крапельницею. І з сусідньої
палати почула наступну історію. Я навіть не бачила обличчя
тої людини, що розповідала.
Молодого київського спеціаліста направили у відряджен-
ня в глухе провінційне містечко – районний центр аграрного
спрямування. Це було років сорок тому. Тобто при радянському
Союзі.
Молодий столичний красень, коли побачив цю забуту Богом
місцину, не уявляв як він добуде призначений термін. Поселився в
стандартно-задрипаному готелі з грибками на стінах, стертою
підлогою, огидною білизною. З першого дня він уже мріяв як би
то повернутися в столицю. Я дуже добре знала цей район і цей
готель. Це – було саме так. Не виключено, що я знала, чи бодай
бачила людей, про яких піде мова. Я часто бувала в тому районі
з перевірками.
Молодий чоловік читав пресу у вільний час і дивився з
вікна на дорогу. На щастя, вікна виходили на так звану площу.
Те, що він побачив одного разу, в прямому сенсі перевернуло
його життя. Повз його вікно пройшла така красуня, яку він хотів
бачити завжди, щохвилини. Вона була власницею дуже гарної
коси, мала чудову фігуру. До того ще й була модницею.
Де тільки взялось це диво тут, на задвірках? Це – була любов з
першого погляду, з вікна. Хлопець щоразу виглядав красуню.
Коли вона проходила мимо, він щоразу собі обіцяв, що завтра
він з нею обов’язково познайомиться. І таке «завтра» наступило.
Познайомитися такому красеню не склало великого труда.
Проблема була в іншому. Красуня за віком, майже годилась
йому в матері. Вона вже мала складну життєву історію.
Хлопець мав у столиці карколомну перспективу. Жінка, згодом
відповіла йому взаємністю. Мати столичного мешканця
була в шоці. Хлопець назавжди залишив столицю з її привабли-
вими перспективами. Прожив усе своє наступне життя в цьому
неперспективному райцентрі. Вони ще встигли народити собі
дитя любові. До останніх днів життя мати красеня не визнала
цей союз. Як я помітила з життя: чим міцніший спротив, тим
міцніший шлюб. Пройшли роки. Красуня стала бабусею.
Їй минуло вісімдесят. Вона має слабке здоров’я, потребує
підтримки і догляду. І поряд з нею – її коханий. Вона донині
для нього єдина і найкраща. Любов творить чудеса. Чоловік –
справжня опора своїй коханій. Дослівно, як розповідали в
сусідній палаті – він їй ноги переставляє і дмухає на неї.
Їх ніхто не примушував кохати і бути разом. Це – їх свідомий
вибір. Це – їх доля.
БАГАТИЙ ТАТО
Цю історію я підслухала на автобусній зупинці.
Чоловік похилого віку, не без гордості, розповідав своїм ровес-
ницям. Я тоді ще не писала, але цю історію запам’ятала.
Дідусь колись був одружений з жінкою, яка мала тягу до випивки.
Звичайно, у них були діти. Чоловік сам був непитущим і страшенно
замучився із п’яницею. Він усіма методами з цим боровся, як
кажуть – злом і добром. Позитивного результату не було.
Одного дня чоловік задумався якби змінити своє життя.
В цьому шлюбі нічого путнього не виходить, а хочеться пожити
як люди живуть. Пригледів собі дуже славну жіночку. Як вияви-
лось – заміжню. Як люди – не вийшло. А іншої поряд з собою
просто не уявляв. Невдовзі помер чоловік тієї жіночки. Наш герой
пішов до неї в дім. Застав обраницю і майбутню тещу. Жінки ще були
в траурі. Чоловік їм поспівчував і перейшов до справи напряму.
"Так і так",- каже жінці. Розповів про своє життя. Сказав, що буде
їй надійною опорою. Потім каже, що вже нікуди від неї не піде.
Жінка мала двох неповнолітніх дітей. Діти дуже прив’язались
до чоловіка і вона вирішила: нехай у дітей буде батько. Вони й
почали його називати батьком. Він і не відрікся своїх власних
дітей. Нова дружина була до них прихильна. Та ось трапилась
у їхній родині велика біда. Померла її сестра, залишивши п’ятеро
сиріт. Не вагаючись, чоловік став і їм батьком. Усі діти казали на
нього тату. Бачили б ви з яким щасливим виразом обличчя цей
уже дідусь про це розповідав. Це було його найбільше щастя
бути батьком такої великої зібраної і дружної родини. З якою
любов’ю він розповідав про свою кохану. Які бувають несподівані
повороти долі.
По першій історії, хочу підтвердити, Людмило - справжні перли жіночої краси чомусь не столиці, а в провінції. А чому так, і сам не знаю... Відносно другої - серед мужиків також бувають перли! За нас, мужиків!
Був період,коли мені здавалось,що я нічого цікавого не знаю.Один раз спробувала написати і почала згадувати про всіх і про усе.Далі буде.Дякую за добрі слова,Ярославе.
Гарнi розповiдi, Людмило. Дiйсно, життя досить загадкова штука. Можуть у ньому вiдбуватися подii зовсiм неочiкуванi, в якi одразу i не повiриш.
Тiльки от у вас у 1 оповiданнi в одному з речень слово "мимо", а все-таки набагато правильнiше тут вжити "повз" - "Коли вона проходила повз". А щоб слово "повз" чсто не повторувалося, то трохи ранiше речення, яке починаеться з цього слова можна замiнити на "За його вiкном пройшла така красуня". А у 2 оповiданнi у вас у рядку "Усi дiти казали на нього тату" тут же пряма мова звучить, то краще тут буде слово "тату" написати з великоi лiтери i у лапках, а перед ним двокрапка, а "казали" i "на нього" помiняти мiсцями - Усi дiти на нього казали: "Тату"!
Моя колишня співробітниця казала,що кожна людина, то -окрема книга.Книги бувають цікавими,так і долі цих людей.Дякую Вам,Лілеє.Я також думаю,що це-доля і ці люди помітили вчасно її знаки.
Відносно другої - серед мужиків також бувають перли! За нас, мужиків! 
Справді, шляхи Господні не звідані. Цікаво і живо Ви розповіли про людські долі. Успіхів Вам
