Коли б тебе, надіє, не було
У нашім серці, втомленім боями...
З минулого.
Колись поет, як видихнув, сказав
Про зірку провідну - слова надії.
Тоді над світом ятрилась гроза,
Ще рани незагоєні боліли.
І час промчав. Прощально пролетів...
Однак війна гримить тривожно близько.
Виносять судді з мордами чортів
За щиру правду вирок людоїдський.
Надійко, ти крилатою зросла,
До перемоги йди - не до загину!
Тебе в це пекло сам Господь послав
Подати клич за рідну Україну.
Сміливим словом, мужністю зорій,
Здіймай до злету сили молодії.
Козацький дух народу не згорів
У мороці неправди й безнадії.
Лукаві щезнуть, наче й й не було,
Вокресне правда, змучена боями...
Пісні про тебе ще складуть баяни,
І світла промінь ляже на чоло!
