Природо рідна, матінко свята,
З тобою спілкувався я так мало.
Шалено мчать кудись мої літа,
Аж сонце увижається овалом.
У тебе час - пора, у мене - мить,
І просить кожна - забери з собою!
Ти розквітаєш з кожною весною,
А мій вогонь свічею догорить.
Велика ти, як личить всім богам,
Я ж - мандрівник, істота одержима.
Йду через терни і несу жоржини
Вклонитися незнаним берегам.
Як не любити красоту й дива,
Що їх очам природа відкрива!