2. . Ліна Костенко. Вірші про кохання (переклад на російську)
***
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!
Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.
Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.
І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,— тільки до воріт.
А там, а там… Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
***
Моя любовь! Стою перед тобою.
Веди меня в свои благие сны.
Но не позволь послушной стать рабою,
не предавай и крылья сохрани!
Не допусти, чтоб свет сошелся клином,
не строй иллюзий, для чего живу.
Дари мне над дорогой тополинной
Могучего светила булаву.
В досадных мелочах не заблудиться,
на перекрёстках путаясь лихих,
чтоб кости не встревожились в гробницах
суровых гордых прадедов моих.
Мололи душу чувства, словно жёрнов,
Любовь, как мне, им предъявляла счет.
И их за стремена хватали жёны,
Да что поделать, - только до ворот.
А там, а там… Жестокий клёкот боя
и звон мечей до третьей, до весны…
Моя любовь! Стою перед тобою.
Веди меня в свои благие сны.