Я не хочу заводити нових знайомств,
справляти приємне враження на незнайомців,
сміятися із не дотепних, а то й не доречних жартів
та підтримувати розмову про нестерпну погоду,
що давно втратила будь-який сенс.
Хтось прочитає і поспішить із висновками:
О, Боже, бідненька, змушена прикривати власним "не хочу" те,
що без друзів, не цікава людям і з
метеорологічним додатком на телефоні.
Та годі випендрюватись, дорогенька,
тобі ж у березні стукне тридцять три коти,
вже час найвищий задуматись над списком із постійних "мушу",
в якому ще жодний пункт не викреслено
неоновим маркером із срібними блискітками.
Втомившись сперечатися і пояснювати,
що життя не вимірюється котами,
які по-зрадницьки пошкрябують душу,
їхньою кількістю, окрасом чи довжиною шерсті,
просто ігноруватиму зауваження опонентів,
що, по правді, зовсім не роблять їм честі,
як одинокому псові, який в черговий раз гвалтує мою ногу.
Для всіх угодливою не будеш,
розуміючи мотиви чотирилапового друга,
його інстинкти та безвихідь із глухого кута,
продовжуватиму відстоювати власні права
стояти у повний зріст на своїх двох.
