Ні вуалі ранкових серпанків,
Ні імлі непроглядних туманів,
Не забрати уже, не сховати
Це щасливе й нещасне кохання
Пломеніє у ньому не вогник,
Ні, пожежа роками палає,
То освітить до серця дорогу,
То обпікши, не раз спопеляє
Віднайти як від цього спасіння?
Все даремно... Його вже немає...