Від твого погляду тліють мої міста,
Гаряча розпечена лава ними пливе,
Та ти і сама знаєш, сонце, що непроста,
Тоді ж вже тримай у руках принаймні себе
В твоєму промінні так чітко палає схід,
Багряні боги вулкану чеканять вдих.
Мені треба кілька життів, щоб дійти до воріт,
І то ще не факт, що я доберусь до своїх.
В твоєму вулкані клекочуть вогні із надр,
В твоєму вогні мої води виходять в пар.
Мені, сонце, один тільки вихід – над.
Летіти над містом й дощами гасити гар.
Ти можеш горіти. Ти маєш горіти. Палай!
Так легко ламати світи під пеклом своїм…
Але пам’ятай, що як так, то лишишся сама,
Й не зможе тобі помогти ані пар, ані дим.
Хоч скільки б старався – дощі не заллють вулкан,
Хоч скільки не плакав – Помпеї усе ж згорять.
Я знаю, сонце, що ти у мене така
Одна на мільйон. А може і на мільярд.
