Пам'ять безцінна. Казка
Жили-були дід та баба біля Чорного моря. У суєті днів тануло їхнє життя. Інколи вони собі свята влаштовували, юність згадували. Найбільшою цінністю в хатині були пожовклі від часу фотографії з їх молодими обличчями та проста сорочка старого в невигадливу клітинку. Берегла її стара на окремій полиці старої шафи. Іноді довго дивилася на неї, торкаючись її ніжно руками, так ніби зберігала ця сорочка сліди того, хто пішов в забуття багато років того травневого дня - їх першого побачення, а запах бузку кружляв їй голову до сих пір. Заплющувала очі. Місто в пам'яті воскресало, вулиці, зупинки автобусів і цифра сім - номер маршруту - щасливе число.
Одного разу зібрався старий на берег морський ловити рибу неводом. Одягнув на себе похапцем, що під руку довелося. Сорочка ця і потрапила. У ній він і сам відчував себе юнаком. Або любов та перша сили йому надавала? Захотілося йому сьогодні рибку золоту зловити.
- Добре було б мати таку при собі. Всі бажання здійснюватимуться. Хіба перестали бути на світі чудесії? Може на цей раз, пощастить і мені?
Та ось біда: невід зовсім продірявився від часу, протерся, потрібен новий. Нічого не вдієш: пішов до купця.
- Дам я тобі новий невід в обмін на сорочку твою. Малюнок на ній - дрібна клітинка, подобається. Віддай, як сувенір. Сам розумієш: сітка тобі майже даром поступаюся. Вигідний обмін.
- Справді, мотлоху якогось не шкода, пам'яті якоїсь, - подумав рибалка, - це стара моя вічно в ілюзіях перебуває. Здається їй щось, ввижається ... а тут вигода така світить ... А раптом, і рибка золота посміхнеться. Вдала операція. Кивнув на прощання продавцеві, поспішав до хвиль морських.
Подивився йому вслід купець сумно ... Він-то знав, що найцінніше в житті в очі не впадає, бо воно не те що блищить і нічим не приваблює. Пам'ять безцінна. А тепер сила молодості в руках у нього була - непоказна ця сорочка, що продав йому старий за новий невід.
Радісний, закинув його старий рибалка далеко в море. Справді, зловив він рибку жовтого кольору, як у відомій казці.
- Ось вона, мрія моя, збулася, - так подумав.
- Дурний ти, старче, - мовила рибка голосом людським, випередивши його замовлення. - Невже не бачиш: луска моя на сонці блищить, всього-то і є чудо. Ніяких я тобі бажань не виконаю, хоч засмажити мене, хоч на волю випусти. Щастя твоє в іншому було. Володів ти ним і без моїх риб'ячих можливостей. Повертайся додому. Іди собі з миром.
Звалив старий солоний від вод морських невід на плечі, довгим здавався йому на шлях додому ... На ганку, як завжди, чекала його стара. Ахнула, побачивши, розвела руками:
- А сорочка твоя де ж, та ... улюблена моя. Я зберігала її ... Де ж?
- Так продав я твоє ганчір'я, вигідний при цьому обмін зробив. Наївна ти, нічого не тямиш в купівлі-продажу ... - буркнув невдоволено старий, мигцем в очі своїй старій глянувши. Остовпів раптово. Помертвілими йому погляд її очей здався.
- Ти пам'ять нашу продав, а не сорочку. Довгі роки ми живемо з тобою на білому світі ... а ти досі головного зрозуміти не зміг. Адже це пам'ять про нашу любов була. Вона сили нам давала. Віру, що все здолати можна ... Та не дорого тобі це було, за безцінь все віддав. Залишайся, живи собі з миром.
Йшла баба від нього по дорозі цій вічній до моря. Від нього віддалялася. На мить згасло для нього Світло Різдва. І темно стало на душі. На мить лише. Навіщо казки ці близько до серця брати ... Дурниці все це: пам'ять придумала, сорочки в клітинку ...
- Ідеалістка, - кинув їй услід слово, - у мене невід новий є, я його знову завтра в безодню вод закину і дочекаюся тієї ... в лусці золотий!
Шуміло привітно море старій назустріч. Боса до нього вона йшла, проста ... Нічого не взяла вона з дому, в якому пам'яті не залишилося. Тепер там відлуння оселилося ... її кроків.
Щасливий кінець у казки? Він відкритий. Кожен свої сюжети пише сам і вирішує, що в цьому житті для нього золото, а що - тільки блиск його.
ID:
804348
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.08.2018 10:49:48
© дата внесення змiн: 25.08.2018 10:49:48
автор: Калиновий
Вкажіть причину вашої скарги
|
