Таточку, а пам'ятаєш як я була маленькою? Пам'ятаєш , як любила сидіти у тебе на плечах? Пам'ятаєш, як бігла в твої обійми, коли було лячно? А пам'ятаєш, коли я першу двійку отримала ... Ото я ревіла, дурненька була. А пам'ятаєш, як ми всі разом їздили відпочивати на море і ти купував солодку вату, яку я дуже любила?
Тоточку, а пам'ятаєш, як я плакала через того хлопця,який мене кинув, а ти сказав, що я твоя принцеса і міцно обійняв? Пам'ятаєш мою посвяту в першокурсники, ото весело було, правда ж? Як гарно ми тоді посиділи і відсвяткували, пам'ятаєш? Ні?
Звісно ж, що ні. Бо ти мене залишив у 5 моїх років. Коли нам не було чого їсти , ти сказав, що я не донька мільйонера. Тебе не було поруч , коли мені було погано. Можливо, ти й не згадував про мене. А я про тебе пам'ятаю. Бо дуже боляче, коли не вистачає батьківського тепла.