Як прикласти тебе до рани -
Мироточить зморене тіло.
І бурштином вівтар ввібрали,
Щоб хрестити чужу дитину
І за п’ятою за печаттю
За горами та за лісами
Буде літо колись строкате
Буде серпень поміж рядками
Буде дощ, сонце і тумани
Струм коли доторкнешся долоні
Я тебе прикладу до рани
І відчую, що ти солоний
***
Мигдальне тісто
Кришиться у тебе між пальцями
Серпанок місяця ковзає,
Наче маятник
Солодко,
Опадає пудра
На застиглі будинки.
Пороша перетертого цукру
Тендітніша, аніж сніг
Вишня на горі пахне лікером
Лакована,
Мов жіноча туфелька
Тепло твого дихання
Холодом уздовж шиї.
Іноді я люблю солодке
Як мистецтво самовираження
Якогось кондитера
З тонкими пальцями
Ось вже й останній штрих
На ще теплому торті –
Гілочка м’яти.
Червоне та чорне
Дерева на твоїх гомілках,
Розтечуться від пензля чорнилами
Квіти на твоїй шиї,
Мереживом чорним засохнуть
Обручка на твоєму пальці
Чорнотою несправжньою зиркне
Струмок потече з передпліччя
І від нього іще такі ж самі
Я хочу торкатися щокою твого коліна,
Немов ковзати вниз із пагорба
Я хочу вивчати всі ці малюнки,
Мов карту, яка (не) веде нікуди
Та мені не вистачає калини
Пружної та яскравої у твоєму волоссі
Заквітчаймо ж усе це
Червоним та пристрасним
Кольором.
Снігурі
Горобиний настій. Місто вбралося в сонні тумани
Червоніли вуста. Палахкий горизонт червонів
Горобиний настій. Снігурі зачекались за брамою
Щоб пішов перший сніг
І щоб їх хтось нарешті впустив.
Горобиний настій. Ти моїх щік торкнешся рукою,
Повернеш напівпрофіль в анфас, змахнеш пасмо з чола:
‘’Подивись-но, там сніг застилає весь світ пеленою
Розчиняється брама, та чується заклик – пора –‘’
***
Неймовірно гучні та протяжні сьогодні дзвони,
Парашути вчорашніх кульбаб відлітають у вирій
І суниці нас вчать який різний у спектрах червоний:
Блідо - ніжно - рожевий - яскравий -брунатний - малиновий
Твою руку тримаю, в задумі проводячи пальцем,
По знайомих завихреннях ліній життя і долі
Що впадають в мої та так само химерно звиваються,
Мов струмки розтікаючись вглиб по сухій долоні
Я не знаю, чи зможемо ми їх колись розірвати
І чи вистачить нам крокувати пліч опліч хисту
Неймовірно, що час неможливо перечекати
І не вигоріти під солоним дощем падолисту.