Ой, за горами, горами високими,
там є кращий край,
та за морями, морями глибокими
цілий рік розмай.
— Поїду, нене, зараз далеко, долю знайду —
дівчину гарную.
До свого краю, рідної хати, знай, приведу
господинею.
— Ой, що ти, синку, батько ж не зво́лить,
ще й буде бештати.
Не по завіту в чужім краї щастя ловить,
старих зали́шити.
Є дівчи́на русокоса, гарна як писанка,
буде тобі жона.
Забач гарненько, слухай серденько,
мо' твоя суджена.
— Не відмовляйте та не спиняйте, не сваріть,
сам собі вирішив.
Хай буде що буде, тільки-но ждіть!
На коня — й вирушив.
Відтоді часу злинуло-сплинуло нелічено́,
незнано́...
Тільки батьки сваряться-журяться чутно,
схвильовано:
— Де ж ти, козаче, з ким забарився?
Чи може заблудив?
Якби-то вдома, вже б оженився,
кубельце звив.
Та все ж вернувся як світ у віконце!
Тільки-но сам-один.
— Тепер сповідай, із ким твоє серце,
неслухняний син?
— Ні з ким, рідненькі, не заручився,
голову схилю.
Де народився, там і згодився...
і єдину знайду.
В іншій сторонці не гріє сонце, дивна
краса та чужа.
Не щиросердна, тільки зваблива —
серденьку жура.
Простір величний вдома чекає,
тільки б славити.
Кращого краю у світі немає!
Не знайти!
Таня СВІТЛА
10.2018 р.
Та ні але у кожного українця, мабуть, є своя історія. Мої предки козаки з Січі, переселилися до Усівки тодішньої, а зараз Олександрія. Бабусі і батьки співали - я слухала, тепер онукам співаємо. Дякую за коментар і слова добрі. Критикуйте мене, якщо що...
