На вулиці сонній, туманній, спустошеній
Де тишу пронизує шепіт вітрів,
Та поміж будівель столітніх, непрощений
Тиняється привид минулих років.
У пошуках жертви блукає в імлі,
В очах відслідковує стомлені душі,
Згорілі серця, що лежать у золі,
Що знали натхнення ,тепер вже байдужі.
А як віднайде те нещасне створіння,
І виром ввірветься в журливі думки,
Посіє оману, що пустить коріння,
На березі згадок стрімкої ріки.
‘’Раніше’’ – мій приятель, щирий, відрадний,
Разом ми гортаємо книгу життя.
І кожну сторінку плекаєм ощадно,
Рятуємо спогади від забуття.
Та книга старенька вже зовсім стомилась,
Остання сторінка – фінал тих часів.
На мить я повірив, що матиму крила,
Та з прірви бездонної я не злетів.
І ось я вже сам заблукав поміж вулиць
Безлюдних, холодних, не бачу слідів,
Неначе загублений, дивний прибулець,
А, може, я привид минулих років…