Донце,- по сленгу рибалок…
Літній день поступово згаса,-
Він хмариночку випив до донця…
Червоніє піщана коса,
Загорілись маленькі віконця…
Десь за ними - солоні вітри
Гонять хвилі в безкрайні стихії…
Ти не буйствуй, уяво, замри,-
Спалять душу розбурхані мрії…
Афродіта із моря іде,-
Промайнув силует за віконцем…
Краще неї немає ніде,
Тло туніки пронизане сонцем…
Називає мене на ім'я
І веде на уквітчане ложе…
Відкрив очі,- це ж радість моя,-
Без якої вже жити не зможу…
Не богиня,- та ложе її
Завше вкрито чуттів пелюстками...
ЇЇ чари і руки мої,-
Це місточки любові між нами…
Будувались - на тлі полонин,-
Де духмяні пригнічені трави…
Не злічити гірських тих годин
Та морської пестливої кави…
ПРИЄМНО... КОЛИ БЕРУТЬ... 
