Так довго взимку я дочікуюсь світання
Під ранок сон щось зовсім не бере,
Але на краще вистраждане сподівання
В душі моїй ніколи не помре.
Люблю дивитись на засніжені простори,
Як біле щось й пухнасте сиплеться згори,
Поля, ліси, і ріки, і високі гори
І сміх щасливий дітвори.
Коли всі діти грають собі в сніжки,
А в мене в мить цю купа різних справ,
Щоб повернутись ще хоча б на трішки
В дитинство-все би я віддав!
Працюю, а дітей у вікнах бачу,
По вуха уже снігу намело,
Я надзвичайно всім їм вдячний
За знов пригадане тепло.
З них кожен в світ піде колись широкий,
І зійде щира посмішка з лиця,
Навколо краєвид не тішитиме чиєсь око,
Не кажу вже про змучені серця.
Бажаю ж дітям, щоб таке не скоро з ними сталось,
Хай радісними будуть завжди їхні сни,
Й завжди аби на краще сподівались,
Коли в життя доросле прийдуть всі вони!
Дякую за відгук! Врахував Ваше побажання і виправив, бо іноді я пишу і мені важко визначити, куди мене мій вірш заведе. Ось так цікаво буває під час написання!