Метелик
Тебе зустрів в одному із життів...
Так полюбив, що заздрили боги...
З тобою бути вічно я хотів...
Не знати ані горя, ні туги...
Та божа заздрість- це не сміх.
Нас роз'єднали, не пройшло і миті.
І почалася подорож крізь гріх.
У пошуках єдинної на світі.
Усе що було- я продав...
Не пощадив я навіть душу.
І вже тоді- я точно знав.
Знайти тебе- це все, що мушу.
Я душу обміняв на дні й години
Безсмертний став, для пошуків тебе.
За ці століття не було й хвилини,
Щоб я, хоч пожалів себе.
Ішли роки. За ними дні і ночі
І я ішов по світу мимоволі.
І раптом бачу я-твої зелені очі.
Переродилась ти- ми втерли носа долі!
І от ми вдвох... Як і колись...
Ми знов занурились в життя.
Але боги всерйоз за нас взялись .
Ти знову зникла в небуття...
Моє безсмертя- то проклятий дар.
Знаходити тебе, мов мимоволі.
Втрачати знову- то тягар...
Що ж доброго в такої долі?
І безліч раз знаходив і втрачав.
І кожен раз був як останній.
Побачу ще... Я ніби знав...
Скажу- люблю, своїй коханій.
І от сежу серед трави.
І ти зі мною- на долоні.
Метелик ти... Як не крути-
Ми досі в Божому полоні...
Я стратив все. Є плоть і кров...
В богів я тіло обміняв на крила...
Ми далі вдвох підем, моя любов...
Я хочу, щоб зі мною ти летіла...
