VІІІ
-Ти будещ, панянко,
Вже скоро щаслива:
Твій милий
До тебе прийде,
Як упадуть роси
На дівочі коси
І місяць, як новий
Зійде!
Поїдеш в дорогу,
Далеку тривогу,
В глухі, невідомі
Ліси.
Ні вдень, і ні вночі,
Не знайдуть ще очі
Такої, як там,
Краси.
-Неправду ти кажеш,
Циганко, неправду!
Я- знане й кохане
Дитя.
Сни сняться, й відходять,
І вчора, й сьоголні...
І їм вже нема
Вороття.
Циганко, циганко!
Мій батько відомий
На волость й повіти,
Ще й польської шляхти-
Син!
-Ніхто, моя Любко,
Не знає завіти!-
У долі-
Ти -ради!- проси!
Сміялася дзвінко,
Сміялася панна
А бричка з кіньми
Заїжджала у двір
Виходив горбатий,
Виходив пузатий...
Я все по-порядку
Скажу.- Повір!
