Безсоння.
Тиша…
Наче постріл
Летить з покрівлі мокрий сніг.
Тобою пахне наша постіль,
Ти не пускаєш в ліжко снів.
Тобою сповнене повітря,
Й ще на подушці теплий слід.
Думки нанизую на вістря
Твоїх останніх ніжних слів.
На серці лагідне «кохаю»
Застигло краплями роси.
Вже у ваганні не зітхаю,
Єдиний ти, на всі часи.
Із губ знімаю поцілунки,
У передрання темне шлю.
Прийми вітання від чаклунки,
Й моє невдаване «люблю».
Зима змагається, знов осінь
На сніг спустилася дощем.
Ми ж у весні застрягли досі,
Нам солов’ї співають ще.
Живу в тобі, живу тобою,
В щасливих днях тепер живу.
Багаті справжньою любов’ю
Ми повість пишемо нову.
Відтак і душі одностайні –
Реальна зустріч – не дзвінок,
Бо вірять… в нашому коханні
Лишилось безліч сторінок.