Перед нами ой скільки ж доріг...
стеляться широкі і вузенькі.
А на них чебрець росте й спориш.
І усі вони такі гарненькі!
А на цій калина розцвіла,
там - волошки і ромашки білі.
Ось у полі золоті жита ...
вже від сонця всі заполовіли.
Ну а тут криниченька стоїть,
з неї в спеку пити... не напиться.
По якій дорозі ж мені йти,
в виборі своїм не помилиться?
Хочу я, щоб був там і чебрець,
і спориш... рясніла, щоб калина.
Золотіло житечко святе,
з джерела щоб прибувала сила.
Об'єднати б їх усі - в одну,
то зраділа б Україна-мати.
Прошу в Бога мудрості нам дать,
з-поміж всіх щасливу розпізнати.
То ж піду я по своїй, ясній,
де криниченька стоїть край поля.
Хай напоїть всіх жива вода...
все розквітне... усміхнеться доля!