Старі млини занурюються в воду,
Вже тяжчі стали своди небосхилу,
Я бачу погляд Матері-Природи,
Немов, як світ старої Смерть-Машини.
Позбавлена серйозностей вона
В землі ховала, наче між ногами,
І тих, що приростали до дороги
І тих, що йшли туди, де не чекали.
Британців мала ти, як мала й скоттів,
Всіх мала "лібералів-прогресистів",
До тебе йшли усі імперські орди,
Пажі, раби, тирани, анархісти.
Стара Природа у публічнім домі
Своїм сама - обличчя головне,
Себе своєю вродою милує,
Кімнати заповняє лиш її койне.
В повітрі пара спирту осідає,
В просторах з нею завмирає стогін,
Вночі пірне природа у себе
І нас довкола все заповнить повінь.
Я чую погляд твій, Природо,
Холодний, синій, дико-мовчазний,
Мене пробила наскрізь, мов потвору,
Бентежностей катарсис показний.
Зійшлися думки, вигоріли дні
Ночей дитя зійшло на світ в журбі
І я собі в кутках молився Богу,
І розумів, як сумно... все там... у тобі.
ID:
828949
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.03.2019 22:51:09
© дата внесення змiн: 13.03.2019 22:54:03
автор: Зіґфрід
Вкажіть причину вашої скарги
|
