На чарівній планеті, у незвичайному місті жила прекрасна дівчинка на ім'я Марійка. Доброю і чуйною зростала вона. Кожного ранку сонячне проміннячко торкало її білосніжне личко, а шепіт вітру та спів пташок співали ніжну ранкову пісеньку, під яку Марійка прокидалася. Варто було впасти сонячному промінчику на її кучеряве волоссячко, як воно миттю переливалося золотом, а небесні оченята проливали тепло на всю округу.
Дуже любила дівчинка матінку-природу. Чула кожну травинку, насолоджувалася гудінням комашок, зачаровувалася красою квітів.
Одного разу Марійка з сім'єю відправилася у подорож до моря. Скільки цікавого вона тут побачила. Та найбільше її вразив безкрайній горизонт, на якому море переливалося в небо. Дівчатко бігало своїми босенькими ніжками по теплому пісочку, виблискуючи золотом на сонці.
Одного разу Марійка запитала у тата: "А що там, під водою?". Татусь, не задумуючись відповів, що там підводне царство.
- А хто там живе? І хто цар? - запитала донечка.
- Хто цар - не знаю. А от живуть там рибки, молюски, медузи, ростуть різнобарвні корали.
- А чому ж ті рибки не дружать з людьми?
- Бо вони не вміють розмовляти? - відповів тато дівчинці.
З тієї хвилини Марійку не покидала думка про те, що то за підводне царство і чому ми, люди, його не бачимо, і як це риби живуть, коли вони не розмовляють.
За декілька днів після цієї розмови,
батьки повели Марійку у дельфінарій. Варто було дівчинці ступити крок всередину, як вона з жахом промовила: "То це і є підводне царство? А ці страшні люди у чорних костюмах - царі ?"
"Ні", - відповіла мама, - "доню, це ж дельфінарій, тут тренують дельфінів, а люди милуються їхніми виставами".
- Мамо, тату! - прокричала крізь сльози дівчинка,- та хіба ж ви не чуєте? Вони плачуть.
- Хто плаче?
- Дельфіни.
"Це неправда, що вони не розмовляють", - промовила Марійка. -
"Я чую, як вони просять про допомогу, благають відпустити їх у море, до їхнього царства". Батьки здивувались такій поведінці дівчинки.
- Невже й справді їхня Марійка розуміє мову дельфінів?
Поки мама з татом бесідували, дівчинка підбігла до дельфінчиків і прошепотіла: "Потерпіть до вечора, я вас врятую".
Тільки ніч накрила чорним простирадлом землю, а місяць увімкнув свій ліхтар, як дівчинка миттю побігла у дельфінарій. Тихенько пробралась всередину, і,сівши на край басейну, почала розмовляти з дельфінами.
Вони розповіли Марійці про прекрасний морський світ, про те як їм добре там жилося, допоки люди не забрали їх у цей дельфінарій.
"Не хвилюйтесь, - запевнила Марійка, - я щось придумаю". І міцно пригорнулася до дельфінів.
В ту ж мить її золоте волосся засяяло неймовірним світлом, а небесні очі пролили тепло на всю округу. Від того тепла і світла, розтопились стіни дельфінарію, а море розлилося на весь берег. Дельфіни були вільні. Яким же щастям наповнилося серце Марійки, а обличчя розцвіло усмішкою.
"Хочеш ми тобі покажемо підводне морське царство?" - запитали дельфіни. "Звісно", - відповіла прекрасна дівчинка.
І сівши на спину одного з дельфінів, помчала в підводне царство. Цілу ніч вона мандрувала морськими просторами, насолоджувалася підводними краєвидами, розмовляла з мешканцями підводного світу. А під ранок тихенько повернулася до своєї кімнати, і, лігши в ліжечко, заснула солодким спокійним сном.
ID:
727883
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.04.2017 20:41:55
© дата внесення змiн: 21.02.2020 18:03:10
автор: Надія Осіння
Вкажіть причину вашої скарги
|
Прочитаю сьогодні своїй маленькій Марійці перед сном 
