Байда сяде у байдаки
Байда вип*є горілок
Байді певно все до сраки
Байда мудрий не з чуток
Повисів своє добряче
На турецьких на гаках
Під кінець життя став зрячим
Батько наших сіромах
Під поетикою плавнів
Байда бачив лиш п*яниць
Що згубилися у травах
І в мінливості границь
В безголів’ях отаманів
І у битості шляхів
В степовій красі рахманній
Та у безмірі хрестів
В шляхтах у переговорах
В соболях та кунтушах
В бурях шалених на Чорному морі
Проглядає скорий крах
Байда сяде у байдаки
Байда вип*є горілок
Та болітиме однако
Україна не з чуток
* В обрамленні вірша використане полотно Володимира Форостецького.
