Я починаю вірити, що ми схожі.
В цьому немає вини зірок чи знайомих.
Ти не знаєш, але це не перша моя закоханість.
Не думаю, що в цей раз щось зміниться.
Твої-мої проблеми й страхи...
Хіба ти щось зрозумієш?
Хіба я чомусь повірю?
Я спостерігала й помітила:
Ти несешся по життю як торнадо,
Промовляєш слова, які я не в змозі розуміти,
Ти прекрасний, наче природи дитя
І знищиш мене як той ураган, що руйнує міста.
Боюсь, минула історія повториться.
Я починаю відчувати себе винною.
Ти не бачиш, ти здаєшся занадто далеким й щасливим.
Знаю, це не так, бо й я вмію брехати.
Твої-мої дні... Цей місяць минає...
Я назву його в твою честь,
Сторінки календаря запам'ятають тебе.
Я виправдовувалася й прозріла:
Ти знаєш як діяти, щоб залишитись собою,
Заганяєш мене в тупик, наче страх.
Ти неповторний, як картини Моне,
І знищиш мене як той ураган, що руйнує міста.
Ми не станемо друзями як Емма і Декстер*,
Ти знищиш мене як той ураган, що руйнує міста.
* відсилка до книги "Один день" письменника Девіда Ніколза та однойменного фільму режисерки Лоне Шерфіґ.
