Удвох з Оленою Іськовою-Миклащук
Вона - Олена Іськова-Миклащук)
Він - (Віталій Назарук)
Вона:
Ти був дощем. Стікав поволі тілом.
Торкав із ніжністю краплинами уста.
В моїй ріці, чуттями обмілілій,
Ти хвилею натхнення проростав.
Єдиним доторком здійняв в мені цунамі:
Змивались грані, межі, береги...
Став алтарем у сонцесяйнім храмі,
Криницею глибинної жаги.
Ти був струмком. Впивалась до безтями,
Приймаючи причастя рідних губ.
З'єднає райдуга ще береги між нами,
Лише дощем сьогодні приголуб.
Він:
А ти для мене зливою здалася,
Що змила бруд, яким покритий був.
В моєму серці хвиля пронеслася,
Яку я вперше у житті відчув.
Торкнутися тебе не мав я права,
Горіли губи, плавилась душа.
Над озером духмянілися трави,
Я зрозумів… Ти рідна – не чужа.
Ти мені стала зіркою ясною,
Тоді вночі я зір не рахував…
Тепер щоднини я живу тобою,
В своїм житті я вперше покохав.
Вітаю з гарним твором, молодці! 
