здається я
крізь терня прориваюсь
і обдираю руки,
долаючи
цей шлях,
який веде
в твою готичну душу,
де оселились круки
на зігнутих
шпилях.
ти знай, прийду
усупереч всім нормам
і хай думки відверті
підкормлюють
мій страх,
стисну жагу,
мов соковиту вишню,
змащу від часу вперті
бажання
на вустах.
відчуй, я тут,
ступаю вже на землю,
так вільно, аскетично
приліг на твій
живіт,
кричу: моя -
і стрепенулись круки
і крячуть хаотично,
хитають звуком
світ.
летять у даль,
сполохуючи хмари,
лоскочуть чорним пір'ям
два тіла,
дві душі,
ми будем вдвох
лежати аж до ранку,
милуючись сузір'ям
на чорному
плащі...
***
