середина літа.
не написано жодного ві́рша.
володіти світом
і моїми думками став інший.
ось вона - причина,
ось воно - неминуче прокляття!
каяття за вчинки
абсолютно нічого не варті.
я заради нього
на усе неможливе готова,
і роздвину ноги,
і принижуся знову і знову.
я за ним так сохну,
що немає спасіння, рятунку.
він - і кайф, і стогін,
він - безсоння, солодкая мука.
він - закрита зона,
заборонений плід, недосяжний,
я ж за ним з розгону,
і начхать, що подумають, скажуть!
я втечу з Полтави,
подолаю нудні кілометри,
відстраждала право
обійняти його... і не вмерти...
ще жить хочу, мрію
у готелях старої Одеси
в безсоромних діях
забувать, хто - він, хто - поетеса...
не віддам нікому,
а міцніш стисну хижії лапки,
не поставлю кому,
він лише мій і тільки мій! крапка!
середина літа.
не написано жодного ві́рша.
існувати, тліти
час настане не зараз. пізніше!
все гаразд, все круто
не учора, не завтра. сьогодні!
іди геть, спокуто,
я уперше в житті не самотня!
середина літа...
не написано жодного ві́рша.
на душі боліти
перестало. писати ж навіщо?..
