Ти ніколи мене не побачиш!
Не всміхнешся, не поцілуєш...
Де іскрила мені ти пробачиш,
Та мій голос ввісні лиш почуєш!
Я ніколи тобі не пробачу,
Що тебе я не чую тепер,
Що як ти - я тебе не побачу,
Що спалив ти усе, усе стер...
І я знаю, де я провинилась,
Що зробила не так і коли,
Моя рана була б не кровилась,
Якби визнав провину і ти!
Ця весна залишилась осадком!..
Ця весна не здивує мене?
Ти уже просто спомин, ти - згадка:
Не побачу я більше тебе!
Не скажу я ніколи : "Кохаю!"
Не промовлю я навіть : "Люблю!"
Я ходила по лезах, я ходила по краю
Я спіткнулась, проте не лечу...
Не лечу! А я просто упала!
Я розбилась, по частинках лежу.
І якби ж то, коханий, я знала,
Що одійдеш і мовиш :"Я тебе не зберу!"
Правду кажуть в народі,
Що ламать,- то не строїть!
Я далася тобі у пригоді,
Що тепер мою душу покоїть...