Поволі ніжною травою та першими квітами,
Птахів польоту у світлому весінньому небі,
Нічого для щастя нема, а більше й не треба,
Набухлих бруньок дерев з їх німими вітами.
Під каштанами пара юних, як весна, літами,
Обоє у всім чорнім, неначе праведний ребі.
Лише золотаве волосся в конретній потребі
Ховати ридання та сльози, що текли ріками.
Весна додала щему цим двом молодим тілам,
Стало несила загасити розквітлі їх бажання,
Відносин крав бурхливо альтернативно злам.
Дівчини марне про чистоту до Бога волання,
Нестало сили вбергти незмінності своєї храм,
Зігрілось весною перше, тривожне злягання.
(Сонет)
21 квітня 2001 р.
перейшли на Ерос ? 
