Антонич був хрущем і жив собі на вишні
У лемківськім краю,в височині Карпат.
Він милувався так, на тихі зорі срібні
І виплітав усе у поетичний сад.
Він знав зо сто легенд,в шепіт смерек вслухався
Це чоловік естет,красивих форм шукав
І вірш його палкий,що після сну складався
Красиво пломенів із вишуканих фраз.
Умер він молодий,той чоловік учений,
Лишивши по життю поезії п’янкі.
Досліджують тепер натхненні «Три перстені»
Пройшовши крізь віки там дух його ожив.
Антонич ще живий,в холодних ранніх росах
Народжені вони при вранішній зорі.
Вмивають ніжно так, трави зелені коси,
Встрічаючи щораз злотавий сонця диск.
21.09.2019 р
