Ступила осінь раптом на поріг,
І серце битися, тривожно,
Не мов відверту сцену почало,
Я все чекав, але чи так можна?
Чи можна так розбігтися у світ?
Коли були вже більше ніж здавалось,
Коли були вже й не такі малі,
І щиро на майбутнє сподівались.
Та все ж розбіглись, нам прийшов кінець,
Не скажу навіть де моя провина,
Що раптом, проклятий терпець,
Не витримав і ти заговорила.
Ти говорила ніжно, знаєш, як завжди,
А я вслухався щиро, безнадійно.
Хотів би знати, куди мені йти,
Хотів би знати чи мене любила.
