Усім доброго часу! Якось так цікаво сталося, що до мене в Інстаграмі та Фейсбуці почали долучатися молоді й красиві дівчатка з пропозицією взяти інтерв'ю. Спочатку я подумав про новий рівень пікапу, але потім згадав, що я ж письменник і врешті-решт дав своє перше інтерв’ю онлайн Вікторії Каваці, а далі мене так поперло, що я й особисто (в реалі) зустрівся з черговою незнайомкою, нею була – Катерина Голюка, з якою розвіртувалися, випивши трохи гарячого.
Виявляється, обом дівчаткам було потрібно здати інтерв'ю в свою Альма-матер. Для цього був потрібний живий, а не мертвий поет. От і я став в нагоді…
«Ми лупали сю скалу словами,
Лупили кулаками
До крові.
У Львові
Багато поетів.
Мало віршів,
Бо дофіга римоплетів.»
Слава Богу, що я ще не вмер й мав змогу поспілкуватися з новою українською елітою (тут я стараюся не підлизуватися, а бути об’єктивним). Надіюся дівчатка не розчаруються в своєму фаху і будуть писати далі.
Після цього був похід по радіо хвилях львівського радіо, який став можливим завдяки Анні Запотоцькій та її проекті «MONOпоезії».
https://soundcloud.com/lvivradio/monopoezya-bogdan-kukhta
Радейко для мене вже давно не новина, але завжди приємно вдягати навушники й теревенити про все на світі. Авторська програма Анни нагадала мені проект «Вечірне Американо» Єви Якубовської. Старички та старушки, які вже давно затусили з тіткою Поезією мали б знати про цю програму не по чуткам.
Якби там не було, ностальгуючи за старим і очікуючи на нове, я розумію, що людство таки цікавиться поетичним словом. Цих людей не так багато, як би хотілося, але вони є. Вони й були завжди. Вони виконували свою роботу, а між тим читали вірші знаних і незнаних поетів, відчуваючи кожну літеру своїм власним єством.
Вдячний усім, хто був причетний до цих подій, а також тим, хто це прочитав.
З найкращими побажаннями, Богдан Кухта