Покотилися сиві тумани,
Рясні роси лишили в траві.
Пише літо ранкові романи,
Де виводять пісні солов’ї.
Перші промені вдарили в дзвони,
Та тумани сховали і їх.
По росі ми брели, наче п’яні,
У тумані залишивши гріх.
У нас двох була радість єдина,
Поцілунки лились знов і знов.
Ми не бачили в цьому провини,
Нас єднала навіки любов.
І запахло село коминами,
Треті півні замовкли – пора…
Підніматися стали тумани,
Тужно скрипнула хвіртка стара.