Відходять в небо молоді герої,
Життя минуло, як вишневий цвіт.
Вмирають з ними цілі покоління,
Які могли б прийти в буремний світ.
Не вдягне білу сукню наречена,
Вона не в шлюбі, але вже вдова,
Бо послану їй Богом половинку
Забрала ненажерлива війна.
Не буде поцілунків під зірками,
Не розцвітуть бажані почуття.
Лиш в мріях ненароджуюча мати
Обійме ненароджене дитя.
Я пам’ятаю, як одна бабуся,
Що прожила весь вік життя сама,
Сказала: « Я, можливо, вийшла б заміж,
Але чоловіків взяла війна».
Говорять, що життя йде по спіралі,
То що ж так переплутатись могло,
Щоб знову, ніби в замкнутому колі,
Все повторилось, як страшне кіно?
За що нам, Боже, посилаєш кару?
Я на колінах небеса молю:
- Помилуй нашу неньку- Україну
І зупини ненависну війну!
Світлана Чабан.