Життя снується полотно,
Переплітає сум і радість,
Могло би й краще, а воно
Журбою вкрило мою старість.
Тому, що у житті моїм,
Снувалась більше сіра нитка,
Яскравих мало кольорів,
А доля, як зів’яла квітка.
Я по житті удар тримав,
Сміявся, щоб не плакать, з долі.
Життєві хащі розгрібав,
Та мав лиш ранені долоні.
О се ля ві – таке життя,
Живеш, немов би у полоні.
Все ж маю трохи здобуття,
А не лише срібло на скроні
Це здобуття в моїх віршах,
У солов’їній рідній мові.
І лине в них любові птах,
Радість і сум в моєму слові.
Бо слово гріє і болить,
Воно – як з джерела водиця,
Тихенько ллється, то гримить
Народу мудрого скарбниця.
