Брунька розправила перші тендітні листочки,
Промінь торкнувся до гілки і ледь задрімав.
Голі дерева вдягнулись в зелені сорочки,
Темні черешки-клубочки нанизили барв.
Горнеться квітка до квітки пречистим пелюстям,
Наче закохані мріють про їхню весну.
Вітер-провісник цілує, голубиться з листом,
Пісню наспівує тиху, а то голосну.
Березіль на полустанку «Розморена днина»
З листу торішнього квітку-лелітку приніс,
Впали окрушини льоду із гілок шипшини,
З сірого пагорба визирнув Лютого ніс.
Рипнула річка, вбираючи силу живущу,
Наче по кризі проїхав розгойданий віз.
День розманіжений дивиться веснами в душу -
Піснею пташки і шелестом ніжних беріз.
Така легка, така зрозуміла і водночас надзвичайно глибока! 
Приємно читати таку добру, весняну лірику! 
