Я немов мелодія, лечу над дивним плаєм,
Де колись молився, йшов там тополиним гаєм...
У рожевих хмарах, піднебессям пролітаючи –
Вся душа в обіймах край втримувала, граючись...
Ходжені околиці – сценами життєвими,
Ніжна ця мелодія – стежка, де гуляли ми.
У тумані дивнім спить до пори, до спомину,
І найменшу там вину – каяттям своїм зітну...
Всі в мелодію вплелись – душі роду-племені,
Кореневищем відбулись, хоч в своєму йменні.
Я, а чи мелодія, розчинюся в просторі,
У багатті заходу в падолисту жар-порі...
Серцем розумієш все, що у Божім промислі,
Скрипкою ж мелодія в журнім піє домислі...
13.06.2020р.